Отче наш, що єси на небесах! Дивись, як Він відразу ж підбадьорив слухача і на самому початку згадав про всіх благодіяння Божі! Справді, той, хто називає Бога Батьком, одним цим найменуванням сповідує уже і прощення гріхів, і звільнення від покарання, і виправдання, і освячення, і спокута, і синоположеніе, і спадщина, і братство зі Єдинородним, та обдарування духу, тому що не отримав усіх цих благ неспроможна назвати Бога Отцем. Отже, Христос двояким чином надихає Своїх слухачів: і гідністю званого, і величчю благодіянь, які вони отримали.
Коли ж каже на небесах, то цим словом не укладає Бога на небі, але відволікає молиться від землі і поставляє його в превиспренніх країнах і в гірських житлах.
Далі, цими словами Він навчає нас і молитися за всіх братів. Він не говорить: «Отче мій, що єси на небесах», але — Отче наш, і тим самим велить підносити молитви за весь рід людський і ніколи не мати на увазі власних вигод, але завжди намагатися про вигоди ближнього. А таким чином і ворожнечу знищує, і гордість скидає, і заздрість винищує, і вводить любов — мати всього доброго; знищує нерівність справ людських і показує повне равночестіе між царем і бідним, так як в справах найвищих і найнеобхідніших ми все маємо рівну участь. Дійсно, якої шкоди від низького спорідненості, коли по небесному спорідненості ми все з’єднані і ніхто нічого не має більш іншого: ні багатий більш бідного, ні пан більш раба, ні начальник більше підлеглого, ні цар більше воїна, ні філософ більш варвара, ні мудрий більше глузду? Бог, удостоивший всіх однаково називати Себе Батьком, через це всім дарував одне благородство.
Отже, згадавши про це шляхетність, про вищу дарі, про єдність честі і про любов між братами, відірвавши слухачів від землі і поставивши їх на небесах — подивимося, про що, нарешті, наказує Ісус молитися. Звичайно, і найменування Бога Отцем містить в собі достатню вчення про всяку чесноти: хто Бога назвав Отцем, та Отцем загальним, той необхідно повинен так жити, щоб не опинитися негідним цього благородства і показувати ревнощі, рівну дару. Однак Рятівник цим найменуванням не задовольнився, але додав і інші вислови.
Хай святиться ім’я Твоє, говорить Він. Не просити перш слави Отця Небесного, а все почуття нижче хвали Його, ось — молитва, гідна того, хто називає Бога Батьком! Хай святиться значить щоб прославилося. Бог має власну славу, виконану всякого величі і ніколи не змінну. Але Спаситель наказує молиться просити, щоб Бог славився і нашою життям. Про це Він і перш сказав: Так нехай світить світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого Небесного (Мф. 5:16). І Серафими, славлять Бога, так волають: Свят, свят, свят! (Іс. 6: 3). Отже, нехай святиться значить щоб прославилося. Сподоби нас, — як би так вчить нас молитися Спаситель, — так чисто жити, щоб через нас Тебе славили. Перед усіма являюся життя неукоризненную, щоб кожен із бачать її підносив хвалу Владиці — це є ознакою досконалої мудрости.
Нехай прийде Царство Твоє. І ці слова пристойні доброму синові, що не прив’язується до видимого і не вважає справжніх благ чим-небудь великим, але прагне до Отця і хоче майбутніх благ. Така молитва походить від доброго сумління і душі, вільної від усього земного.
Цього і апостол Павло бажав щодня, чому і говорив: і ми самі, маючи зачаток Духа, і ми самі в собі стогнемо, очікуючи усиновлення відкуплення нашого тіла (Рим. 8:23). Хто має таку любов, той не може ні пишатися серед благ цьому житті, ні впасти у відчай серед смутку, але, як живе на небі, вільний від тієї й іншої крайності.
Хай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Чи бачиш прекрасну зв’язок? Він наказав був бажати майбутнього і прагнути до своєї Батьківщини, але доки цього не буде, що живуть тут повинні намагатися вести таке життя, яка властива небожителям. Повинно бажати, каже Він, неба і небесного. Втім, і перш за досягнення неба Він наказав нам землю зробити небом і, живучи на ній, так вести себе у всьому, як би ми перебували на небі, і про це благати Господа. Дійсно, до досягнення досконалості гірських Сил нам анітрохи не перешкоджає те, що ми живемо на землі. Але можна, і тут мешкаючи, все робити так як би ми жили на небі.
Отже, сенс слів Спасителя такий: як на небі відбувається все безперешкодно і не буває того, щоб Ангели в одному корилися, а іншому не корилися, а в коряться і підкоряються (бо сказано: сильнії силою, чинять слово Його — Пс. 102, 20) — так і нас, громадян, сподоби не в половину творити волю Твою, але все виконувати, як Тобі завгодно.
Бачиш? — Христос навчив і миритися, коли показав, що чеснота залежить не від однієї тільки нашої ревнощів, а й від благодаті небесної, і разом з тим заповів кожному з нас під час молитви приймати на себе піклування і про всесвіт. Він не сказав: «Нехай буде воля Твоя у мені» або «в нас», але на всій землі — тобто, щоб винищила всяке оману і насаджена була істина, щоб вигнана була всяка злоба і повернулася чеснота і щоб таким чином, нічим Не будете звертати уваги небо від землі. Якщо так буде, каже Він, то долішнє нічим не буде відрізнятися від того, що вгорі, хоча по властивості вони і різні; тоді земля покаже нам інших ангелів.
Хліб наш насущний дай нам днесь. Що таке хліб насущний? Повсякденний. Так як Христос сказав: нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі, а розмовляв Він з людьми, наділеними плоттю, які підлягають необхідним законам природи і не можуть мати ангельського безпристрасності то, хоча і велить нам так виконувати заповіді, як і Ангели виконують їх, проте сходить до немочі природи і як би так говорить: «Я вимагаю від вас равноангельной строгості життя, втім не вимагаючи безпристрасності, оскільки того не допускає природа ваша, яка має необхідну потребу в їжі».
Дивись, проте, як і в тілесному багато духовного! Спаситель повелів молитися про багатство, не про задоволеннях, щодо маєток цінний одежах, щодо іншому що-небудь подібне — але тільки про хліб, і притому про хліб повсякденному, так щоб нам не піклуватися про завтрашній, чому і додав: хліб насущний, тобто повсякденний. Навіть і цим словом не задовольнився, але додав слідом потім і інше: дай нам днесь, щоб нам не розіб’є себе турботою про наступаючому дні. Справді, якщо ти не знаєш, чи побачиш завтрашній день, то для чого турбуєш себе турботою про нього? Це Спаситель заповідав і далі потім в своїй проповіді: не турбуйтесь, — каже, — про завтрашній дні (Мф. 6:34). Він хоче, щоб ми завжди були підперезані і окрилені вірою і поступалися природі, ніж скільки вимагає від нас необхідна нужда.
Далі, так як трапляється грішити та після купелі відродження (тобто Таїнства Хрещення. — Упоряд.), То Спаситель, бажаючи і в цьому випадку показати Своє велике людинолюбство, велить нам приступати до людинолюбному Богу з благаннями про відпущення гріхів наших і так говорити: і прости нам провини наші, як і ми залишаємо боржникам нашим.
Бачиш безодню милосердя Божого? Після от’ятія стількох зол і після невимовно великого дару виправдання Він знову согрешающих удостоює про щения.
Нагадуванням за гріхи Він вселяє нам смирення; велінням відпускати іншим знищує в нас злопам’ятність, а обіцянкою за це і нам прощення стверджує в нас добрі надії і навчає нас роздумувати про невимовному людинолюбство Боже.
Особливо ж гідно зауваження те, що Він в кожному вищесказаному проханні згадав про всіх чеснотах, а цим останнім проханням ще обіймає і злопам’ятність. І те, що через нас святиться ім’я Боже є безсумнівний доказ досконалої життя; і те, що відбувається воля Його, показує Те ж саме; і те, що ми називаємо Бога Отцем, є ознака непорочного життя. У всьому цьому вже полягає, що має залишати гнів на ображають нас; однак Спаситель цим не задовольнився, але, бажаючи показати, яке Він піклується про викорінення між нами злопам’ятности особливо говорить про це і після молитви нагадує не іншу якусь заповідь, а заповідь про прощення, говорячи: Бо якщо ви будете прощати людям гріхи їхні, то простить вам Отець ваш небесний (Мф. 6:14).
Таким чином це відпущення спочатку залежить від нас, і від нас залежить складається суд, про нас вимовний. Щоб ніхто з нерозумних, будучи засуджуємо за велике чи мале злочин, не мав права скаржитися на суд, Спаситель тебе, самого винного, робить суддею над самим Собою і як би так говорить: який ти сам вимовиш суд про себе, Такий же суд і Я вимовлю про тебе; якщо пробачиш своєму побратиму, то і від мене отримаєш той же благодіяння — хоча це останнє насправді набагато важливіше першого. Ти прощаєш іншого Сам бо маєш потребу в прощенні, а Бог прощає, Сам ні в чому не маючи потреби; ти прощаєш Сораб, а Бог — рабу; ти винен в незліченних гріхах, а Бог безгрішний
З іншого боку, Господь показує Свою людинолюбство тим, що хоча б Він міг і без твоєї справи пробачити Тобі все Гріхи, але Він хоче і в цьому благодіяти Тобі, в усьому доставляти тобі випадки і спонукання до лагідності і людинолюбства — жене з тебе звірство, угашає в тобі гнів і всіляко хоче з’єднати тебе з твоїми членами. Що ти скажеш на це? Чи то, що ти несправедливо зазнав від ближнього якесь зло? Якщо так, то, звичайно, ближній згрішив проти тебе; а якщо ти зазнав по справедливості, те це не становить гріха в ньому. Але і ти берешся до Бога з наміром отримати прощення в подібних і навіть Набагато більших гріхах. Притому ще перш вибачення хіба мало отримав ти, коли вже навчений зберігати у собі людську душу і наставлений лагідности? Понад те і велика нагорода належить тобі в майбутньому столітті, тому що тоді не буде потрібно від тебе звіт ні в одному лихе діло своє. Отже, будь будемо гідні ми покарання, якщо і після отримання таких прав залишимо без уваги наше спасіння? Чи буде Господь слухати нашим прошениям, коли ми самі не шкодуємо себе там, де все в нашій владі?
І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Тут Спаситель явно показує наше нікчема і скидає гордість, навчаючи нас не відмовлятися від подвигів та довільно не поспішати до них; таким чином і для нас перемога буде блистательнее, і для диявола поразка чутливіший. Як скоро ми залучені до боротьби, то повинні стояти мужньо; а якщо немає виклику до неї, то повинні спокійно очікувати часу подвигів, щоб показати себе і нетщеславнимі, і мужніми. Лукавим ж тут називає Христос диявола, наказуючи нам вести проти нього непримиренну лайка і показуючи, що він був не за природою. Зло залежить не від природи, але від волі. А що переважно диявол називається лукавим, то це з надзвичайного безлічі зла, в ньому знаходиться, і тому, що він, не будучи нічим ображений від нас, веде проти нас непримиренну боротьбу. Тому Спаситель і не сказав: «визволи нас від лукавих», але — від лукавого, — і тим самим навчає нас ніколи не гніватися на ближніх за ті образи, які ми іноді терпимо від них, але всю ворожнечу свою звертати проти диявола як винуватця всіх зол. Нагадуванням про ворога зробивши нас більш обережними і припинивши будь-яку безпечність нашу, Він надихає нас далі, представляючи нам того Царя, під владою Якого ми воюємо, і показуючи що Він могутніший за всіх: Бо Твоє є Царство, та сила, і слава навіки. Амінь, — говорить Спаситель. Отже, якщо його Царство, то не повинно нікого боятися, так як ніхто Йому не чинить опір і ніхто не поділяє з Ним влади.
Коли Рятівник каже: Твоє є царство, те показує, що і той ворог наш підпорядкований Богу, хоча, мабуть, ще й пручається по потуранню Божу. І він з числа рабів, хоча й засуджених і знедолених, а тому не наважиться нападати ні на одного з рабів, не отримавши колись влада понад. І що я говорю: ні на одного з рабів? Навіть на свиней не наважився він напасти до тих пір, поки сам Спаситель не наказав; ні на стада овець і волів, доки не отримав влади згори.
І сила, — каже Христос. Отже, хоча б ти і вельми був немічний, однак повинен бути відважними маючи такого Царя, Який і через тебе легко може здійснювати всі славні справи, І слава на віки, амінь,
Тлумачення на святого Матвія євангеліста
Творіння Т. 7. Кн. 1. СП6., 1901. Репринт: М., 1993. С. 221-226
Ви можете відзначити цікаві вам фрагменти тексту, які будуть доступні по унікальній посиланням в адресному рядку браузера.
