У наш час доводиться чути: «А чому ви думаєте, що тільки Православна віра — справжня? А католики кажуть, що їхня віра істинна ». Для наших благочестивих предків таке сумнів було, звичайно, аж ніяк неможливо. Вони добре знали, що Православна віра дана Самим Господом Його апостолам і збережена в незмінному вигляді тільки в святий Православної Церкви. Чи не людські суєтні думки, а знамення і чудеса, постійно чинить в нашому житті Господом, зміцнювали віру в нашому народі. Ці знаки відбуваються і сьогодні. Але тільки про них не говорять безбожні друк, радіо і телебачення, цілодобово повідомляють будь-які новини, крім цих, найважливіших.
Про Туринської Плащаниці, однією з головних святинь християнського світу, написані томи спеціальних досліджень. І до цього дня киплять палкі суперечки, не припиняються дебати і наукові дискусії навколо шматка лляної матерії, довжиною 4,36 м і шириною 110 см, в яку, за переказами, було загорнуто після розп’яття тіло Ісуса Христа. Вчених ставить в тупик віддрукована на Плащаниці фігура людини: таке зображення виявляється неможливо отримати жодним з відомих сьогодні способів. Віддалено воно нагадує контури випарувалися людських фігур, що залишилися після атомного вибуху в Хіросімі. Для людей віруючих подібний факт і є головним доказом автентичності реліквії. Але невіруюча і сумніваються частина людства завжди бажає з’ясувати максимальну кількість фактів, а вже потім робити якісь висновки.
Так, під час молитви в лісовій келії, розповідав один Саровський ієромонах, раптом о.Серафім почув страшний звірячий рев, потім невидима натовп з шумом виламала двері келії і кинула в кімнату величезне поліно, яке змогла з неї винести лише 8 осіб! Іноді стіни келії розвалювалися на очах у того, хто молиться, і в неї рвалися виють звірі, був труну, з якого вставав мрець. Іноді злі сили, бо це були їх нападу, піднімали Серафима на повітря і зі страшною силою вдаряли об підлогу … «Бісів бачити жахливо, тому що вони бридкі», — повідав згодом святий. Напади темних сил були небезпечні для життя самого відлюдника, і, якби не було особливої благодаті, яка охороняла його, він би загинув, тілесно або духовно …
Тисячі паломників стали свідками чуда, яке сталося на річці Йордан в свято Хрещення Господня 19 січня. За свідченням очевидців, як тільки в ході богослужіння срібні хрести були кинуті з обох берегів у води Йордану, до тих пір спокійні, гладь річки завирувало, з’явився вир і протягом на кілька хвилин обернулося назад.
Чин великого освячення води очолив Патріарх Єрусалимський Феофіл III у співслужінні митрополита Філадельфійського Венедикта. Після молитви ієрархи, перебуваючи на протилежних берегах річки, одночасно кидають у воду на довгих мотузках срібні хрести з прив’язаними до них квітами. Втретє в тому місці, куди впав хрест Патріарха Феофіла, вода стала розходитися колами, потім зупинилася і звернулася назад. Над іудейської пустелею рознісся вигук захоплення п’яти тисяч чоловік. Важко було повірити своїм очам: як дві тисячі років тому після того, як Ісус Христос увійшов в ці води, Йордан знову змінив свою течію.
Несподівано з’явився біс У якому образі? Біси не завжди є в образі. Біси потворні і їм більш властиво бути без образу. Втім, вони можуть прийняти будь-який образ або видимість образу. З’явився біс сказав мені: «Ти — віруючий, і я — віруючий».
Я подумав: «Який же він віруючий ?! Адже він проти Бога. Хоча. в Євангелії сказано, що біси вірять в Бога, «І біси вірують і тремтять» (Як. 2, 19). Але ця віра не рятує ».
Як показати сектантам, що їх віра не рятівна?
Запитайте сектантів: де їх святі угодники, чудотворці, преподобні? Їх немає у них і бути не може: сектанти не визнають їх і тим самим доводять, що їх віра не є свята, якщо не являє святих угодників, що не освячує людей; НЕ чудотворна, якщо не має своїх чудотворців; НЕ рятівна, так як нікого не здійснила преподобним; НЕ Христового, бо не на хресті Христовому заснована. Всі ці сектантські віри з’явилися від спротиву Церкви Христової, від гордості розуму: люди в омані своєму уявляють, що розуміють і пояснюють Євангеліє Христове правильніше і краще, ніж сама Церква Христова.
Йшов VIII століття від Різдва Христового. У церкві Сан Легонцій старовинного італійського міста Ланчано відбувалося Таїнство Євхаристії. Але в серці одного зі священиків, що служив в той день Літургію, раптом виник сумнів, чи істинні Тіло і Кров Господні, приховані під виглядом хліба і вина. Хроніки не донесли до нас імені цього ієромонаха, але зародилося в його душі сумнів стало причиною Євхаристійного чуда, шанованого до цієї пори.
Фото хреста на небі і Мироточиві ікони
У грудні 2004 року в ЗМІ з’явилася розповідь одного багатого араба про приголомшливе подію, яке він пережив, і яке змінило все його життя. Ця розповідь звучав по телебаченню і радіо, був опублікований в газетах, періодичних виданнях та бюлетенях Саудівської Аравії, Сирії, Палестини і сусідніх країн.
Свідок чуда за кілька років одружився на багатій, але безплідною мусульманці. Йшли роки і, незважаючи на всі старання і значні медичні витрати і лікування у всіляких світил, вони залишалися бездітними.
У російській Свято-Пантелеймонівському монастирі на Афоні, на стіні зліва від Великих воріт, поміщена велика кам’яна плита, на якій зображена Матір Божа, смиренно стоїть поруч з ченцями і мандрівниками.
Пояснювальна напис російською та грецькою мовами розповідає прочанинові про дивне диво явлення Богородиці, що сталося на цьому місці 21 серпня 1903 року. Монастирські рукописи, нині дбайливо зберігаються в бібліотеці, оповідають про те, що з початку XX століття братія щедро ділилася з незаможними тим, що мала обитель.
На нещодавній всесвітньої конференції, що проходила в університеті Арізони США під назвою «Останні досягнення науки про свідомість», були опубліковані тези пітерського вченого, доктора біологічних і кандидата медичних наук, президента Санкт-Петербурзької асоціації психопунктури, завідувача лабораторією психофізіології психоневрологічного інституту ім. В.М. Бехтерева професора В.Б. Сльозина і кандидата медичних наук І.Я. Рибиною. У цих тезах, які викликали неабиякий інтерес вчених багатьох країн і наукових напрямків, йдеться про відкриття незвичайного (унікального) феномена — особливого стану людини під час молитви. Детальніше про це наукове відкриття ми попросили розповісти нашому кореспондентові одного з авторів цього дослідження В.Б. Сльозина.
У день Воздвиження Животворящого Хреста Господнього безліч прочан з усіх кінців Росії і зарубіжжя приїжджають в село Годеново Ростовського району Ярославської області, де в храмі в ім’я святителя Іоанна Златоуста зберігається чудотворний Хрест, явлений чудесним чином в 1423 році на Сохотського болоті
У королівському монастирі Втілення Господнього в Мадриді зберігається одна з найвідоміших і шанованих святинь християнського світу: кров святого великомученика і цілителя Пантелеймона, яка щороку 27 липня знову приймає рідкий стан.
Кров, яка перебуває в твердому стані протягом всього року, стає рідкою, без будь-якого втручання людини, також як кров священномученика Януарія ,. Це чудо в Мадриді відбувається напередодні дня пам’яті мученицької кончини святого, 26 липня (за Григоріанським календарем).
Все починалося з найбільшого відкриття сучасності, яке випадково (хоча, втім, нічого абсолютно випадкового на світі не буває) потрапило в мої руки. Воно створено Іваном Паніним і страшно налякало як прихильників, так і противників Біблії. Ймовірно, саме тому ні ті, ні інші не говорять про нього привселюдно: перші ще не можуть до кінця осмислити найбільшою, епохальної важливості і значимості зробленого відкриття, а другі, навпаки, занадто добре все зрозуміли, але кровно зацікавлені в його замовчуванні.
Тим, що тут або там замироточила ікона, зараз нікого не здивуєш. У добу, афоризмом якого є: «Це любов або знову PR?» — взагалі здивувати досить складно. Повідомлення про мироточення настільки ж щільно увійшли в наше сприйняття і життя, як і зведення про аварії, пожежі або навпаки — небувалих виграші або народженні відразу п’яти дітей в одній сім’ї. Часто ми занадто зайняті повсякденністю, щоб ще думати про те, як таке може бути, чому ікона раптом «заплакала», чи дійсно то чудо Боже, знак, посланий згори, або ж просто сенсація, роздута в чиїхось цілях.
Однак кількість повідомлень про чудеса від ікон в Росії в кінці XX століття — початку XXI століття побило всі рекорди. Наприклад, в Свято-Введенському монастирі м Іваново з грудня 1998 року до березня 1999 року мироточили тисячі сорок сім ікон! Повідомлення про мироточення ікон з’являються мало не щотижня. Це послужило приводом торкнутися таку тонку річ як церковне диво і ще раз спробувати розібратися.
Тоді таке питання виникає: А як Православна Церква ставиться до палеонтології, до палеонтології як до науки і до того, що знаходять палеонтологи? Питання виникло з відповіді черниці, яка твердо стоїть на тому, що «Бог створив землю і все живе на ній за 6 днів», а динозаврам з їх миллионолетней історією місця в цьому графіку немає.
Ці заняття не тільки забирають у нас дорогоцінний час, який визначено нам Господом для справ порятунку себе і ближніх, а й є безпосереднім знаряддям сатани, разючим наповал будь-якого зверненого до нього обличчям. Занурюючись в штучну «реальність» кінематографа, розчиняючи свою свідомість в блакитних просторах телеекрану чи віртуальному комп’ютерному світі, ми розтрачуємо всю свою творчу енергію, весь запас емоційних сил на «неіснуюче». Ми співпереживаємо «мильною бульбашкою», героям, яких вже немає або не було взагалі.
У Німеччині, за короля Людвіга Баварського в 1336 році, під час страти Дица фон Шаунбурга сталася така подія. Діц, будучи засуджений за повстання, взяв з короля слово, що той помилує чотирьох рядових учасників заколоту, якщо він (Шаунбург) без голови пробіжить повз них (простих воїнів), поставлених в ряд. Королю довелося стримати слово, дане засудженому привселюдно, так як Діц фон Шаунбург дійсно пробіг повз всіх чотирьох ландскнехтів, поставлених через вісім кроків.
На всій території Зони панує розруха і запустіння, а храм стараннями настоятеля і жменьки прихожан доглянутий, і в ньому йдуть служби. У тому, що православний храм — єдиний острівець нормального життя Чорнобиля, переконалися кореспонденти «Ненудного саду»
Крики бурхливої радості нечасто порушують тишу величезного арочного залу Британського музею, де зберігається 130 тисяч клинописних табличок, створених 5 тисяч років тому. Але минулого вівторка Майкл Юрса, професор Віденського університету, видав саме такий крик. Він зробив те, що було названо найважливішим відкриттям в біблійній археології за останні 100 років: знайшов ще одне документальне свідчення того, що книги Старого завіту ґрунтуються на реальних фактах.
Тема багатовимірності простору, в якому ми живемо, давно вже привертала увагу художників і мистецтвознавців. Багатовимірність, вихід за звичні уявлення, відкриває, здавалося б, нові і багатообіцяючі можливості. Деякі мистецтвознавці стверджували навіть на початку століття, що без урахування багатовимірності простору зрозуміти сучасне мистецтво не можна. З цього приводу доречно зробити два зауваження.
Жителі Єльця Липецької області спостерігали в небі над містом величезний сяючий хрест.
У Липецьку редакцію Видавничого Дому «Провінція» зателефонував житель міста Єлець Володимир Ліванов, який повідомив, що його син став очевидцем нез’ясовного явища. Таємничі події були зафіксовані на відеокамеру мобільного телефону.
У 1956 році, коли при владі був Н. С. Хрущов, сталася подія, яка приголомшила весь православний світ, — знамените «Зоїне стояння». Нагадаємо коротенько про це чудо, що сталося в Самарі (тоді — Куйбишеві).
Працівниця трубного заводу, якась Зоя, вирішила з друзями зустріти Новий рік.
Її віруюча мати була проти веселощів в Різдвяний піст, але Зоя не послухався. Всі зібралися, а Зоїн наречений Микола десь затримався.
Грала музика, молодь танцювала; тільки у Зої не було пари. Ображена на нареченого, вона зняла з божниці ікону святителя Миколая і сказала: «Якщо немає мого Миколи, потанцюю зі святим Миколою».
Диво воскресіння К. УСТЮЖАНІНОІ з Барнаула У 1964
Тоді, в 1948 році, коли стояв я на колінах перед Богом поруч з чудовим вісником, зі страхом і трепетом повірив йому. Прийняв його слова за справжні. І з повною довірою сприйняв ще одне пророкування цієї людини:
— Прийде час — в Барнаулі Господь воскресить жінку, звати її Клавдія, ти в неї будеш 5 разів, а потім будеш розповідати людям, як все було. Будеш в хорі спочатку співати, а потім станеш славити Бога.
Все це було сказано в 1948 році — тобто за 16 років до багатьох відомого барнаульского дива! Перед Богом і в Господньому Імені свідчу говорю істину! За ці слова я відповідаю перед Богом на Страшному Суді!
У середньовіччі два православних грецьких священика відслужили спільну месу з латинянами. Ставши згодом афонськими ченцями, вони не покаялися в цьому вчинку, а продовжували наполягати на своїй єресі. Коли, за афонським звичаєм, їх тіла були розкопані через кілька років після смерті і поховання, вони постали нетлінними, але почорнілими і в настільки жахливому, бісівській вигляді, що їх для науки виставили для загального огляду в одному з монастирів. Ці зловісні «мощі» були приховані в минулому столітті після того, як, при погляді на них, одному з паломників стало погано з серцем і він помер.
Я не знаю, що це було. Може бути це сон, чи якась галюцинація. Але це трапилося зі мною в дійсності, без втрати свідомості. І я відчуваю непереборну силу, яке спонукає мене передати, переказати про все, що я бачив і чув, — розповісти про ті страшні, жахливі видах, які постали перед моїми очима, коли я спав, або не спав, а може бути і марив якось то особливо, наяву і в свідомості, віч-на-віч з тієї страшної і похмурої областю, яка переді мною відкрилася.
Одного разу два біса змовлялися між собою, як би ввести в спокусу великого подвижника. Один з них сказав іншому: «Братик Зерефер, як ти думаєш: якби хто-небудь з нас надумав покаятися, то прийме від нього Бог покаяння, чи ні?» Зерефер відповів: «Хто ж може знати про те, крім старця Антонія , який нас не боїться! Чи хочеш, я піду до нього і запитаю його про це? »-« Іди, іди, — сказав йому інший біс, — тільки дивись, будь обережний: старець прозорливий, він зрозуміє, що ти спокушаєш його, і не захоче запитати про се Бога; втім, йди, може бути, тобі і вдасться отримати бажану відповідь ».
Дивовижний факт — всі спроби знайти в доступному історичній науці часу будь-якої атеїстичний народ або хоча б маленьке плем’я не увінчалися успіхом. Деякі припускали, що в ті далекі часи це було обумовлено незнанням законів природи і неможливістю природного пояснення багатьох її явищ, особливо таких, які викликали страх, або, навпаки, вражали уяву своєю красою і величчю, звідси і виникали фантазії про існування іншого світу, духів , богів, Бога. Але ось настав довгоочікуваний царство науки, час приголомшливого розвитку науково-технічного прогресу і. мало що змінилося. Статистика вперто продовжує говорити, що переважна кількість землян вірить в існування чогось Вищого, в Божественне, в Бога.
Йшов 1981 рік. Чоловік прибув із Сирії, де бачив війну, смерть. Нам це було все в дивину, ми всі жили мирно. Здавалося, біда ніколи нас не торкнеться. Після Сирії чоловіка перевели в Кримську область. На своїй машині ми виїхали до пункту призначення. Потрапили в гарнізон Жовтневе — прекрасний селище. Навколо сади, виноградники, достаток овочів, фруктів. Я влаштувалася на роботу, і незабаром нам дали квартиру в будинках офіцерського складу. Купили нові меблі, кольоровий телевізор. Загалом все було «як треба». Машину водила весь час я сама.
Такого методу лікування, як «вичитку» не існує. «Вичитку» або, правильніше, чин вигнання злих духів, відбувається над людиною, яка одержима бісом, а не просто чимось хворий. В якійсь мірі ми всі схильні до впливу диявола, але ступінь одержимості у нас різна. Вчинення цього чину необхідно лише в особливих випадках, коли злі духи поневолили волю людини, діють через його тіло, кажуть його устами. Цей чин повинен відбуватися досвідченим священиком над однією людиною, який явно одержимий злим духом.
«Ви скажете: неможливо або, принаймні, важко врятуватися! Та врятувалося ж безчіслен-ве безліч улесливих нам людей, рятуються ж і нині, хоча не всі.
Важко врятуватися! Так невже без праці хочете ви отримати вічне життя в блаженному з’єднанні з Богом, з Богоматір’ю, з Ангелами, з усіма святими? Невже без праці самоочищення за допомогою благодаті, без праці молитви, чування, без милостині, без лагідності, без смирення, без утримання! Для придбання земних благ працювати не вважаємо зайвим — і працюємо, часто всіма своїми силами, а для отримання вічного блаженства не хочемо попрацювати опускаємо руки.
Наша мета — довести існування Бога на прикладі порядку у Всесвіті. Іншими словами, прийти до твердої впевненості, що Всесвіт створений Премудрим Творцем. Тому в центрі нашої уваги — питання про Бога як Творця Всесвіту.
Ми зібралися тут, щоб принести Господу чергове покаяння. Хотілося б попередити сповідь декількома словами. Всякий з нас у міру сил і можливостей намагається в повсякденному житті дотримуватися чистоти в житло і охайність в одязі. А є деякі особливо охайні люди, які ревно підтримують чистоту і порядок. І як стурбований така людина, якщо з яких-небудь обставин ці порядок і чистота порушуються!
Уявіть собі на хвилину людини, не змивати з себе тілесну бруд все життя! Ось і душа вимагає обмивання, і що було б, якщо не було б Таїнства Покаяння, цього цілющого і очисного «другого Хрещення»!
Крім десяти заповідей Закону Божого, християнин у своїй морально-духовної життєдіяльності повинен керуватися ще й одкровенням Закону Божого, яке висловив Христос Спаситель в Своїх дев’яти заповідях про блаженства, а тому при підготовці до сповіді вельми необхідно відчувати свою совість і за цими заповідями.
Початок, основа і вершина духовного життя в Православ’ї — сугубе покаяння. Це той самий важкий і вузький шлях, по якому нам заповідав йти Спаситель. На цьому шляху виникає у нас безліч перешкод, спотикання, непорозумінь.
І ось — прославлений російський святитель Ігнатій (Брянчанінов), глибокий і тонкий знавець людської душі, який сам пройшов скорботний шлях покаяння і тепер благаючий Бога про нас, грішних, викладає нам безцінні уроки.
Необхідність мати велике допомогу у викладанні Закону Божого диктується сучасними умовами. Ніхто не знає, що буде завтра, — чи буде ця дитина вчити Закон Божий чи ні, може бути завтра сім’я його переїде в місце, де не буде ні церковної школи, ні храму, ні священика. Вже це одна обставина не дає можливості в самих перших класах обмежуватися простим розповіданням дитині подій священної історії, як це робилося раніше, при програмах, розрахованих на багато років.
На початку створив Бог небо і землю. — цими словами починається Вічна Книга, Книга книг — Біблія.
Хто ж такий Бог? Чи може людина осягнути Його? Та й чи є Він в цьому світі, де нещастя, зло, несправедливість панують часом майже безмежно? Цей страшний питання про буття Бога задавали собі мільярди людей. І кожне покоління, кожен з нас не піде від відповіді на нього. Це питання дістанеться у спадок і нашим нащадкам.
Після повернення з космічного польоту Юрія Гагаріна сказав: «Я був в міжпланетному просторі і не бачив Бога. Значить, Бога немає ». Деякі рядові люди взяли цю заяву за істину: сучасна наука, нібито, спростовує існування Бога. Інші, бачачи, що Гагарін не долетів навіть до Місяця, уклали: навряд чи він мав право заявити, ніби досліджував всі космічний простір. Адже, для того, щоб пролетіти нашу галактику зі швидкістю світла (300.000 км в сек.), Треба було б 1 мільйон років і півтора мільйона років, щоб досягти до іншої галактики. А таких галактик мільярди! Прийняти за істину наївне міркування покійного Гагаріна можуть лише люди, навмисне відкидають Бога.
Книга архімандрита Грецької Православної Церкви Харлампа Васілопулоса «Чому ти не в Церкві?» На батьківщині автора користується величезною популярністю не одне десятиліття. Справжній переклад зроблений з десятого видання. Книга, вперше перекладена на російську мову, заражає читача гарячої вірою автора. У простій і зрозумілій формі розповідається про сенс 4-й заповіді Господній, про Церкву, її Таїнствах, причини, що перешкоджають християнам бути вірними чадами Церкви. Єдність поглядів Російської та Грецької православних Церков на більшість питань церковного життя робить книгу цікавою і корисною для російського читача.
Земне життя, за вченням Святого Письма, є час подвигів для людини. Тілесна смерть людини кладе цього часу і відкриває час відплати. Слідом за смертю Бог робить Свій праведний суд, званий, на відміну від останнього загального Суду, судом приватним, «на якому визначається доля грішників. Але остаточне рішення їх долі піде на загальне Страшному суді ».
Один з ангелів сказав мені: «Бачиш, Феодора, що доводиться відчувати душі померлого, коли він проходить всі ці митарства і зустрічається з цими злими духами, з цими князями тьми?» Я відповідала: «Так, я бачила і жахливо перелякалася; мені думається про те, чи знають що знаходяться на землі люди, що чекає їх тут і з чим вони зустрінуться з смерті своєї? »« Так, вони знають, — сказав ангел, — але насолоди і принади життя так сильно діють на них, так поглинають їх увагу, що вони мимоволі забувають про те, що їх чекає після смерті. Ласкаво тим, які пам’ятають Святе Письмо і творять милостиню, або роблять будь-які інші благодіяння, які згодом і можуть спокутувати від вічних мук пекла. Тих людей, які живуть недбало, як ніби безсмертні, думаючи тільки про блага утроби і гордості, якщо раптово застигає смерть, то остаточно погубить, так як вони не матимуть на захист себе ніяких добрих справ; душі тих людей темні князі митарств цих, сильно змучивши, відведуть в темні місця пекла і будуть тримати їх до пришестя Христового.
Сенс нашого земного життя — це підготовка до вічності. Хто в цьому земному житті не відчув, хоча б один раз, передчуття вічного життя — як би легке віяння з іншого світу? Господь наш Ісус Христос прийшов на землю, щоб показати нам шлях в Царство Світла — Царство Небесне.
Я дорога, і правда, і життя (Ін. 14, 6).
Якщо людина щиро, чистим серцем шукає Бога, то обов’язково прийде в храм, тому що саме в храмі Господь найближче до нас. У храмі Небо стикається з землею
Необхідність відвідування храмів була у людей всіх часів і народів. Там, де залишила свій слід людська цивілізація, самі чудові будівлі — це храми, розташовані в найбільш мальовничих місцях. Парфенон, храм Соломона, Свята Софія і безліч інших залишаться на століття дивом архітектури.
З’явившись на світло, ми вже за це повинні бути вдячні своїм батькам. Слово подяки, звернене до батьків, відправиться від них далі, всім твоїм предкам.
У книзі доступною мовою розкривається духовний сенс православного богослужіння, даються початкові поняття про те, як влаштований храм, як слід здійснювати хресне знамення, що означає священиче благословення, що символізує свічка, просфора, антидор, артос. Книга допоможе людям, які роблять перші кроки в храмі, відчути себе в домі Отця Небесного.
Для кращого ознайомлення з Переданням нашої Церкви передаємо в Ваші руки справжню книгу. Вона введе Вас в питання літургійного життя, яка являє собою найголовнішу внутрішню основу, зміст життя Православної Церкви. Велика кількість православних Богослужінь, глибина їх символіки, вимагають пояснення для більш свідомого, активного і живого в них участі. Сприйняттю пропонованої сукупності тим послужать не тільки тексти, скільки наочні малюнки.
Один старець сказав: «Хороших і благочестивих священиків багато, але правильно керувати духовним життям людини може один з тисячі — це особливий дар Божий».
Автор порад і настанов, зібраних в нашому виданні, батько Валентин (Мордасов) (1998 г.) був саме таким духівником. Весь свій вільний від Богослужіння час він присвячував пастви. Як до невичерпного джерела до нього тягнулися стражденні, які шукають духовного напоумлення або просто життєвого ради, люди.
У книзі в серії популярних статей науково підтверджується повна неспроможність атеїзму, матеріалізму і еволюціонізму на основі принципово нових уявлень про час і простір, запозичені з Біблії. Встановлено факти існування невидимого духовного світу, первинності духу і вторинність матерії. Розглянуто: природа мислення людини, духовна причина хвороб, лукава суть всіляких аномальних явищ. Призначена для широкого кола читачів.
Як готуватися до відвідування храму? Як одягнутися людині, що вирішила йти до церкви? Чи можна приймати їжу перед відвідуванням храму в ранкові години? Чи можна входити в храм з сумками? Скільки поклонів треба класти перед входом в храм і як вести себе в храмі? Скільки часу треба перебувати на службі? Для чого здійснюється поминання покійних? Чи можна вписати в поминальну записку ім’я самовбивці, нехрещених або померлого від пиття вина? Як потрібно поводитися при кадіння? Який момент вважається кінцем ранкового Богослужіння? Що потрібно знати про вживання проскури і святої води? Як часто слід відвідувати храм? Що означає для віруючої відвідування храму? Які Богослужіння щодня відбуваються в церкві?
Дивно доцільно або, краще сказати, мудро складено це короткий, але многосодержательное розповідь про створення світу або, переважно, Землі. Автор говорить про буття Бога і дає пояснення основ Святої Православної Віри.
Тут потрібно згадати такий випадок, описаний в одному із стародавніх патерик.
У монастирі духовно процвітали два молодих ченця. Але подвиги і стану їх душ різко відрізнялися.
Один інок гірко оплакував свої гріхи і являв образ досконалого покаяння.
Інший же чернець постійно знаходився в світлому, радісному стані, і душа його виливалася в славословии і подяку Бога.
Старці монастиря стали молитися — так відкриє їм Бог — який з цих шляхів більш правильний і досконалий?
І їм було відкрито: обидва шляхи правильні і досконалі і угодні Господу. Але для кожної душі є свій шлях по її схильностям і обставинам прожитого життя.
У 1958 році в «Православної Русі» був відкритий новий відділ «Питання і відповіді» з підзаголовком: «В пояснення церковного благочестя і душпастирства». Веде цей відділ єп. Аверкій (Таушев), що забезпечу¹ добрі авторитетність і церковну обгрунтованість того освітлення, яке дається здивованим темам церковного життя. Завдання цього відділу: відвернути людей від спроби вирішувати виникаючі питання, в області вищевідзначене, власним розумінням і проходженням судженням поточної літератури, просякнуту духом допитливості — не усвідомивши попередньо того, які відповіді дає на ці питання Св. Церква.
Це листи, написані від імені досвідченого демона (Баламута) своєму юному племінникові (Гнусіку) і містять поради як спокушати людини, відводити його від Христа.
Всі хвалять свою віру як праву, але не той правий, хто себе хвалить, а той, кого Бог похваляє, за словом апостола (1 Кор. 4, 5). А нашу віру Сам Бог прославляє невпинно, як в Самому Собі, так і в святих Своїх. Ідіть до мощів святих угодників і дивіться, чия віра права. В яку віру Бог учинив такі чудеса, як в православній? В яку віру люди удостоюються нетління і пахощів тел по смерті і творять настільки великі і багато чудес? Ідіть до преподобного Серафима і до святому Сергію; йдіть до Феодосію Чернігівському та т. д. Як йти проти істини, проти очевидності? Тримайся за Церква — стовп і утвердження істини (1 Тим. 3, 15) — і спасешся; поза її загинеш, тому що поза нею — лестощі диявольські. Порятунок наше в Церкві, як в Ковчегу Ноя, і — ніде більше.
Св. Праведний Іоанн Кронштадтський.
